Науковий вісник Чернівецького університету. Біологія (Біологічні системи)

ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ ПАРКУ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ «ПАРК-СКВЕР» (М. ЧЕРНІВЦІ, ВУЛ. КИРИЛА СТЕЦЕНКА)

2023-08-07T18:44:06+00:00

Проаналізовано флористичне та біотопічне різноманіття парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк-сквер» (м. Чернівці, вул. Кирила Стеценка, 3). Біотопічне різноманіття парку відповідно до «Національного каталогу біотопів України» (2018) представлено трьома типами синантропних біотопів 4-го рівня: С2.2.1 Парки та сквери, С2.2.2 Газони, С2.2.3 Квітники (клумби, плантації квітів, садові центри). В угрупованнях біотопу С2.2.1 виявлено 48 видів деревних рослин, з яких 16 є місцевими, 32 видів і форм інтродукованими. Біотоп С2.2.2 формують угруповання союзу Polygono-Coronopodion Sissingh 1969 класу Polygono-Poеtea annuae Rivas-Mart. 1975, які добре витримують рекреаційне навантаження. У біотопі С2.2.3 висаджено рідкісний вид, занесений до «Червоної книги України» (2009) Leucojum vernum L., що є важливим аспектом для збереження біорізноманіття, а також трапляється адвентивна карантинна рослина-алерген Ambrosia artemisiifolia, яка повинна бути під особливим контролем природоохоронних інспекцій.

Адвентивна фракція флори «Парку-скверу» представлена 33 видами, що належать до 28 родів і 16 родин. За таксономічною приналежністю перше місце посідає родина Asteraceae – 10 видів 8 родів, за часом занесення переважають кенофіти, за ступенем натуралізації – епекофіти, за походженням – види, що походять з області Давнього Середземномор’я, у спектрі біоморф домінують терофіти. Серед адвентивних видів парку 17 занесено до групи високо активних інвазійних рослин України, 14 видів є інвазійними для Буковинського Прикарпаття, у тому числі 5 видів-трансформерів (Acer negundo, Ambrosia artemisiifolia, Impatiens parviflora, Phalacroloma annuum, Solidago canadensis), один вид Ambrosia artemisiifolia є небезпечним для здоров’я людини. Представлена інформація щодо адвентивних рослин парку може стати основою подальших моніторингових досліджень і сприятиме розробці та впровадженню ефективних заходів контролю фітоінвазій у регіоні.

ЗАЛУЧЕННЯ БАЗАЛЬТОВОГО ТУФУ ЯК ФЛОКУЛЯНТА ПРИ ВІДДІЛЕННІ БІОМАСИ МІКРОВОДОРОСТІ MONORAPHIDIUM SP.

2023-08-07T18:56:45+00:00

У роботі вперше розглянуто можливість використання базальтового туфу як флокулянта для агрегації та осадження біомаси зеленої водорості Monoraphidium sp. Проаналізовано ефективність осідання біомаси водорості при додаванні базальтового туфу у концентрації: 0,5 г/л, 1 г/л, 1,5 г/л, 2 г/л. Відділення осілої біомаси здійснювали або шляхом центрифугування, або осадження. Визначали відсоток відділених клітин від фугату.

Розроблено схему відділення біомаси водорості, що включає: використання базальтового туфу як флокулянта у концентрації 2 г/л, співвідношення культуральної рідини водорості та флокулянта 25:1, відстоювання суміші протягом 48 годин, відділення фугату.

АЛГОРИТМ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ГІБРИДІВ СОНЯШНИКА ЗА УМОВ КОМАХОЗАПИЛЕННЯ

2023-08-07T12:27:17+00:00

У статті узагальнено практичний досвід п’ятирічних досліджень насіннєвої продуктивності автофертильних гібридів соняшнику Helianthus annuus L. за наявності та відсутності комахозапилення. Досліджено продуктивність 21 гібриду соняшника шести виробників: «Pioneer», «Syngenta», «Euralis», «Limagrain», «MAS Seeds», «RAGT». Експерименти проводили на полях агрохолдингу Контінентал Фармерз Груп в агрокліматичних умовах Західної України.

Для виключення впливу комахозапилення кошики дослідних рослин накривали чохловими ізоляторами з поліпропіленового спанбонду розміром 50х40 см, щільністю 30 г/м² і можливістю регулювання міцності зав'язування протягом розвитку суцвіття. Кошики контрольних рослин залишали відкритими для вільного доступу комах-запилювачів. Після повного дозрівання насіння знімали ізолятори з дослідних рослин і підбирали кошики контрольних за принципом тотожності їх діаметрів. Відібраний матеріал висушували до повітряно-сухого стану і використовували для подальших досліджень у лабораторних умовах.

Насіннєву продуктивність визначали за показниками: виповненість сім’янок, частка кошиків з невиповненим насінням за різними зонами кошикового диску, лушпинність, маса 1000 насінин, натура, біологічна врожайність, олійність і вміст білку. Окремі показники продуктивності гібридів вивчали для кошикового диску в межах зовнішньої, проміжної і внутрішньої зони, кожна з яких займала третину його радіуса. Для визначення виповненості сім’янок та лушпинності з кожної зони кошикового диску рандомно відбирали по 20 сім’янок, які очищали від насіннєвих оболонок. Аналіз олійності та вмісту білку проводили неінвазійним методом NIR-спектроскопії.

Для визначення статистично достовірної відмінності між рослинами контрольних і дослідних груп за різних умов запилення використано парний критерій Вілкоксона.

У результаті проведених досліджень вдалося розробити алгоритм визначення кількісних і якісних показників продуктивності сучасних гібридів соняшнику за наявності та відсутності комахозапилення, який узагальнює, розширює і доповнює відомі методичні підходи.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ LAGIS NEAPOLITANA (CLAPAREDE, 1869) (ANNELIDA, POLYCHAETA) В ЛИМАНІ ШАГАНИ (ПІВНІЧНЕ ПРИЧОРНОМОР'Я)

2023-08-07T18:04:41+00:00

Наведено результати дослідження кількісних показників розвитку та характеру алометрії поліхет Lagis neapolitana в умовах лиману Шагани (Тузлівська група лиманів, північне Причорномор'я). Відбір проб проводили на глибині 1,3 м за допомогою металевої рамки розміром 1×1 м, зафіксованої на поверхні ґрунту. Поліхети, які були виявлені всередині рамки, відбиралися вручну підводним плавцем. Визначено середні параметри чисельності та біомаси цих безхребетних, які становили 113±36 екз.·м^-2 та 137,86±44,02 г·м^-2, відповідно. Виявлено, що довжина захисних трубок поліхет коливалася від 44,0 до 75,2 мм. Зовнішній діаметр переднього кінця трубок становив 6,4–8,3 мм, а заднього – 2,1–3,8 мм. Найбільша частота зустрічальності (36,9 %) була у екземплярів, довжина трубки яких становила 52–57 мм. Для параметрів зовнішнього діаметра переднього кінця трубки поліхет, які знаходилися в межах від 6,9 до 7,3 мм, частота зустрічальності становила 31,5 %. Проведено аналіз вікової мінливості відношення діаметра заднього кінця трубки до діаметру її переднього кінця в процесі росту поліхети та збільшення довжини її трубки. Застосувавши кореляційно-регресійний аналіз, було виявлено, що зв'язок цих параметрів має характер зворотно-пропорційної залежності. Показано, що зв'язок між показниками переднього діаметра трубки поліхет і параметрами загальної маси, маси тіла і маси трубки носить характер негативної алометрії. Отримані рівняння регресії дають можливість з достатнім ступенем точності переходити від розмірних параметрів поліхет до їх вагових характеристик. Показано, що сира маса тіла становить середньому 52,9±1,18 % від загальної маси поліхети, а маса трубки – 47,4±1,51 %. Суха маса тіла L. neapolitana в середньому становить 15,3±107 % від сирої. Відзначено, що рівняння регресії, що зв'язують показники зовнішнього діаметра переднього кінця трубки L. neapolitana з параметрами її маси можуть бути використані для дослідження продуктивності цього виду в конкретних умовах мешкання.

ПОРОДНИЙ СКЛАД СІМЕЙ МЕДОНОСНИХ БДЖІЛ (APIS MELLIFERA L.) НА ПАСІКАХ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

2023-08-07T18:14:27+00:00

Сучасні породи медоносної бджоли сформувались на основі локальних природних підвидів. Завдяки цьому аборигенні бджоли краще адаптовані до місцевих кліматичних умов та в меншій мірі підлягають сукупній дії негативних факторів, які призводять до вимирання колоній. Проте, розподіл підвидів медоносних бджіл в Європі впродовж останнього століття відбувався під значним впливом людини. Згідно плану породного районування медоносних бджіл в Україні, Чернівецька область визначена як регіон утримання Карпатської бджоли. Проте, внаслідок безконтрольного завезення на дану територію інших порід та спонтанну гібридизацію між ними та аборигенними бджолами відбулося утворення міжпородних гібридів. Завдяки існуванню таких гібридних форм втрачається різноманіття місцевих екотипів бджіл та загалом різко зростає генетичний поліморфізм всередині популяції. Таке підвищення поліморфізму призвело до збільшення біорізноманіття, появи численних проміжних варіантів морфометричних характеристик та втрати цінних ознак карпатки. Сучасні філогенетичні дослідження бджіл включають аналіз набору морфометричних екстер’єрних параметрів: кубітального індексу, дискоїдального зміщення та довжини хоботка. Комплексний підхід у вивченні цих ознак здатен відображати еволюцію медоносних бджіл та відповідно їх приналежність до конкретних підвидів чи порід. В цілому по регіону переважаючими породами виявились Карпатська, Українська степова та Сіра гірська кавказька, що належать підвидам A. m. carnica (карпатський екотип), A. m. macedonica та A. m. caucasica, відповідно. Крім того, у складі гібридних форм відмічено ознаки альпійського варіанту карніки та темних європейських бджіл (A. m. mellifera). Показано, що в межах Північної Буковини гібридизація відбувалася хаотично, локалітетів із збереженням карпатських ліній не виявлено.

ГЕМОКСИГЕНАЗНА І АМІНОЛЕВУЛІНАТСИНТАЗНА АКТИВНОСТІ У НИРКАХ ЩУРІВ ЗА УМОВ ТОКСИЧНОГО УРАЖЕННЯ АЦЕТАМІНОФЕНОМ

2023-08-03T18:48:49+00:00

Метою даної роботи було дослідження активності δ-амінолевулінатсинтази, гемоксигенази та вмісту мітохондріальних цитохромів у нирках щурів за умов токсичного ураження ацетамінофеном на тлі білкової недостатності. δ-Амінолевулінатсинтазну активність визначали спектрофотометрично з урахуванням коефіцієнта молярної екстинкції 0,023·10³ моль^-1·см^-1, гемоксигеназну активність – за кількістю утвореного білірубіну і виражали в наномолях на 1 мг протеїну за 1 хв. Вміст мітохондріальних цитохромів визначали методом диференційної спектрофотометрії, що базується на адсорбції цитохромів у відновленому та окисненому стані в ділянці їх спектральних максимумів. Дослідження проводили на 4 групах тварин: І група – контрольні тварини (К); ІІ – щури, яких утримували на низькопротеїновому раціоні (НПР); ІІІ – тварини, у яких моделювали гостре токсичне ураження ацетамінофеном (ТУ); ІV – щури, яким на тлі низькопротеїнового раціону моделювали гостре токсичне ураження ацетамінофеном (НПР/ТУ). Встановлено, що за умов споживання низькопротеїнового раціону не спостерігається достовірних змін активностей гемоксигенази та δ-амінолевулінатсинтази, проте спостерігається зниження вмісту мітохондріальних цитохромів а+а₃, b, c, c_1,що, ймовірно, свідчить про критичну роль забезпеченості раціону протеїном для синтезу цитохромів. Водночас за умов токсичного ураження ацетамінофеном, незалежно від забезпеченості раціону протеїном, спостерігається зниження активності δ-амінолевулінатсинтази в середньому у 1,6 рази при одночасному підвищенні активності гемоксигенази приблизно у 1,5 рази порівняно з контрольними значеннями, що свідчить про посилення процесів катаболізму гему на тлі сповільнення його синтезу за досліджуваних умов. Встановлене нами підвищення активності гемоксигенази на тлі зниження активності δ-амінолевулінатсинтази може розглядатися як один із можливих механізмів встановленого зниження вмісту мітохондріальних цитохромів за умов інтоксикації ацетамінофеном, що у свою чергу надалі може призводити до порушення активності ензимів цитохромної ділянки дихального ланцюга. Отримані результати щодо вмісту цитохромів, активностей ключових ензимів метаболізму гему у нирках можуть розглядатися як передумови для поглиблення енергетичного дисбалансу за умов токсичного ураження нирок ацетамінофеном.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЕТАПІВ ЗАМОРОЖУВАННЯ КЛІТИН ГРИБІВ CANDIDA TROPICALIS ДЛЯ ЇХ РУЙНУВАННЯ ТА ОТРИМАННЯ БІЛКІВ І ПОЛІСАХАРИДІВ

2023-08-04T07:12:04+00:00

Кандидоз – захворювання, яке виникає при надмірному зростанні грибка кандиди. Відомо кілька видів цього збудника, кожен з яких може викликати ураження різних органів та систем. В останні часи стали з'являтися повідомлення про втрату чутливості грибів Candida до більшості протигрибкових препаратів, які використовується вже понад 40 років. Альтернативою протигрибковим лікарським засобам від кандидозу може бути використання вакцини для профілактики та лікування кандидозної інфекції. На нашу думку, перспективно використовувати кандидозну вакцину на основі субодиничної вакцини, яка містить фрагменти мікроорганізму, без баластних речовин. До фрагментів клітин грибів роду Candida, які володіють антигенними властивостями, відносять білки та поліцукри. Для виділення антигенних речовин з клітин грибів роду Candida нами було обрано метод руйнування – заморожування. Метою даною роботи було експериментальне обґрунтування кількості етапів заморожування для руйнування клітин грибів C. tropicalis АТСС 20336 та подальшого отримання білків і поліцукрів. Для визначення оптимальної кількості етапів заморожування при діапазоні температури від (25 ± 2)°С до (-25 ± 2) °С, щоб зруйнувати клітини грибів C. tropicalis були проведені дослідження з 3, 4, 5, та 6 етапами заморожування. Використовували центрифугування для відокремлення зайвих компонентів. Далі проводили попереднє та стерилізуюче фільтрування на мембранних фільтрах з діаметром пор 0,45 мкм та 0,22 мкм. У кожному випадку було проведене визначення білку, поліцукрів та моноцукрів. Визначення білка проводили згідно ДФУ. Для визначення поліцукрів проводили реакцію з фенолом та сірчаною кислотою. Хроматографічні дослідження моноцукрів проводили за методом паперової хроматографії згідно ДФУ. За результатами проведених досліджень встановлено, що розчини, які одержано при 5 та 6 етапах заморожування біомаси клітин грибів C. tropicalis при температурі від (25 ± 2) °С до (-25 ± 2) °С містили найбільшу кількість білків та поліцукрів. Ймовірно, що при цих кількостях етапів заморожування біомаси клітин грибів C. tropicalis відбувається виділення діючих речовин з клітинних стінок та клітин грибів Candida. Таким чином можна зробити висновок, що 5 етапів заморожування є оптимальною кількістю, яка забезпечує максимальне виділення поліцукрів та білків швидко та економічно.

НАКОПИЧЕННЯ ЕКЗОПОЛІСАХАРИДІВ ДРІЖДЖАМИ RHODOTORULA SP.

2023-08-07T10:45:43+00:00

Робота присвячена оцінці можливості використання альтернативних джерел карбону для продукції екзополісахаридів дріжджами роду Rhodotorula sp. Екзополісахариди (ЕПС) – високомолекулярні полімерні метаболіти мікроорганізмів, що продукуються назовні клітини. Вони володіють високою здатністю до гелеутворення, емульгування, суспендування. Здатність до синтезу ЕПС виявлено у багатьох мікроорганізмів, проте їх рівень коливається в широких межах як для різних продуцентів ЕПС, так і для одного продуцента за різних умов культивування. Тому пошук активних штамів-продуцентів, альтернативних живильних середовищ та розробка ефективних технологій отримання мікробних екзополісахаридів є актуальним завданням біотехнологій.

Оцінено здатність трьох видів роду Rhodotorulla: R.rubra, R.minuta, R.glutinis секретувати та накопичувати екзополісахариди (ЕПС) на класичному середовищі Сабуро з глюкозою. Встановлено максимальну кількість ЕПС у культуральній рідині R. minuta.

В роботі використано диференційно-діагностичні середовищ Гісса з мальтозою, лактозою та манітом задля встановлення можливості використання культурами дріжджів різних карбонвмісних субстратів. Встановлена здатність всіх трьох досліджуваних видів дріжджів використовувати як джерело карбону мальтозу та маніт. Відповідно ці субстрати було внесено до складу середовища Сабуро у кількості 20 г/л, 40 г/л чи 60 г/л. Відмічено, що максимальна кількість ЕПС у культуральній рідині R.rubra та R.minuta накопичується за умов використання 60 г/л маніту як джерела карбону. Для R.glutinis найвищий показник ЕПС встановлений на середовищі з 60 г/л глюкози.

ЗАСТОСУВАННЯ БІОСУРФАКТАНТІВ У ТЕХНОЛОГІЇ БІОФІЛЬТРАЦІЇ СТІЧНИХ ВОД З ВИКОРИСТАННЯМ DAPHNIA MAGNA

2023-08-07T11:01:15+00:00

При вирішенні задач очищення води, в тому числі для потреб індустріального рибництва, особливої уваги заслуговують методи біофільтрації за участі планктонних організмів, зокрема гіллястовусих ракоподібних. Специфічний фільтраційний апарат живлення дафній може забезпечити високоефективне очищення стічних вод від завислих дрібнодисперсних частинок, які мають низьку швидкість осідання та погано затримуються на механічних фільтрах. Важливою перевагою даного способу очищення водойм є можливість використання отриманої біомаси зоопланктону як живого корму для вирощування риб. Підвищити фільтраційні властивості зоопланктону можна шляхом його вирощування у присутності поверхнево-активних речовин біологічного походження, які, окрім того, забезпечують покращення засвоюваності кладоцерами нутрієнтів та інтенсифікують нарощення їх біомаси. В даному дослідженні було оцінено можливість застосування препарату трегалозоліпідних біоПАР, отриманого з культуральної рідини Rhodococcus erythropolis AU-1, для інтенсивного нарощення культури Daphnia magna з метою здійснення біологічної очистки водойм. Встановлено, що токсичність трегалозоліпідів має дозозалежний характер, зокрема, їх мінімальна концентрація, при якій спостерігалась загибель дафній протягом 24 годин впливу, склала 300 мг/л, а ЛК₅₀ при тій же тривалості дії – 479 мг/л. Максимальна нетоксична концентрація препарату трегалозоліпідних біоПАР складає 200 мг/л. Концентрації трегалозоліпідів в діапазоні 1-3 мг/л забезпечують зростання щільності культури дафній у 1,3-1,7 рази у порівнянні з контролем. Для оцінки ефективності біофільтрації Daphnia magna в модельному експерименті була використана вода з механічного фільтру експериментальної рециркуляційної системи ЧНУ імені Юрія Федьковича. Величина оптичної щільності скидної води вже через одну добу перебування в ній дафній зменшується більше як удвічі, а через 4 доби – у 7 разів. Додавання біоПАР призводить до більш ефективного процесу фільтрації, при цьому найкращі показники встановлено при використанні препарату з концентрацією 1 мг/л. Застосування біоПАР в концентрації 1, 2 та 3 мг/л призводить до зниження величини електропровідності та загальної мінералізації у порівнянні з контролем. При цьому показники рН та вмісту розчинного кисню у порівнянні з контролем змін не зазнають.

ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖГЕННОГО СПЕЙСЕРА 5S РИБОСОМНОЇ ДНК APAMEA MONOGLYPHA (LEPIDOPTERA)

2023-08-07T11:22:42+00:00

Значна частина метеликів - представників надродини Noctuoidea, які поширені на території України, є шкідниками сільськогосподарських культур, що привертає до них особливу увагу дослідників. Зокрема, кормовими рослинами для личинок метеликів роду Apameа є злакові культури. Коректне визначення метеликів-шкідників вимагає проведення молекулярно-генетичних досліджень для створення молекулярних паспортів (баркодингу). Одним із зручних молекулярних маркерів, які застосовуються для порівняння таксонів низького рангу є ділянки 5S рДНК. Ці послідовності тандемно організовані в кластери, де кожна повторювана одиниця (повтор) складається з висококонсервативної кодувальної ділянки та варіабельного міжгенного спейсера (intergenic spacer – IGS). Зважаючи на те, що молекулярна організація 5S рДНК у метеликів є все ще недостатньо дослідженою, метою нашої роботи було проаналізувати IGS 5S рДНК представника роду Apamea – A. monoglypha. Для цього повтори 5S рДНК ампліфікували за допомогою ПЛР, а отримані продукти лігували у плазмідний вектор pJet1.2. Вставки трьох рекомбінантних плазмід, ApMon1-1, ApMon1-2 та ApMon1-8, які мали очікуваний розмір, сиквенували. Виявлено, що в геномі A. monoglypha присутні декілька структурних варіантів IGS, які відрізняються між собою як за довжиною, так і за нуклеотидною послідовністю. Відсотки ідентичності порівнюваних IGS 5S рДНК варіювали в межах 38,0-76,2%, що свідчить про високий рівень внутрішньогеномного поліморфізму цієї ділянки. В якості потенційних зовнішніх елементів промотору, що можуть брати участь в ініціації та термінації транскрипції, було охарактеризовано АТ-багату ділянку, динуклеотид GC та залишок цитозину, які передують кодувальній ділянці. Водночас oligo-T мотив, який знаходиться безпосередньо після кодувальної ділянки імовірно забезпечує термінацію транскрипції.

СУМІСНЕ КУЛЬТИВУВАННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДІВ PROPIONIBACTERIUM, LACTOBACILLUS, BIFIDOBACTERIUM НА УНІФІКОВАНИХ СЕРЕДОВИЩАХ

2023-08-07T11:34:53+00:00

Пробіотичні мікроорганізми – це живі непатогенні, нетоксиногенні мікроорганізми, що надходять в кишечник з їжею та позитивно впливають на організм, нормалізуючи склад і біологічну активність мікрофлори травного тракту. Молочнокислі бактерії родів Lactobacillus та Bifidobacterium посідають чільне місце серед мікроорганізмів, які входять до складу пробіотиків. Присутність даних бактерій у шлунково-кишковому тракті забезпечує антагоністичне середовище, яке направлене проти патогенних мікроорганізмів, створює умови для росту і розвитку корисних бактерій. Bifidobacterium, Lactobacillus здатні посилювати абсорбційні можливості харчових компонентів, переносимість лактози, стабілізувати функцію печінки за рахунок нормалізації роботи кишечника та зниження рівня аміаку в крові.

Останнім часом розширюється спектр мікроорганізмів, що виявляють антагоністичні властивості та чинять сприятливий вплив на життєдіяльність організму. Значну увагу приділяють пропіоновокислим бактеріям, які входять до складу мікрофлори різних біотопів організмів. Пропіоновокислі бактерії синтезують вітамін В12, біфідогенні фактори росту та бактеріоцини, володіють високими адгезивними й імуномодулюючими властивостями, їх метаболіти виявляють антимутагенну дію. У роботі проаналізували можливість індивідуального та сумісного культивування представників родів Propionibacterium, Lactobacillus та Bifidobacterium на уніфікованих середовищах, що містили кукурудзяний та дріжджовий екстракти. Встановлено, що дані поживні середовища є ефективними для монокультивування пропіоновокислих бактерій та лактобацил. При цьому відзначали не лише збільшення показників оптичної густини пропіоновокислих бактерій (у 3 рази), а й посилення кислотоутворення (в середньому у 2 рази). Доведено можливість сумісного культивування молочнокислих та пропіоновокислих бактерій шляхом створення асоціацій двох типів. Визначено кількість колоній досліджуваних мікроорганізмів на елективних поживних середовищах після кокультивування в уніфікованих середовищах обох типів, найвища виживаність відмічена для Propionibacterium. Зафіксовано антагоністичний вплив як індивідульних культур, так і створених асоціацій щодо окремих грампозитивних бактерій, мікроскопічних грибів.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ НАНОАКВАХЕЛАТУ ЗАЛІЗА В КУЛЬТУРІ РОСЛИН IN VITRO

2023-08-07T11:47:55+00:00

В роботі представлені дослідження впливу наноаквахелату заліза на ростові процеси рослин-регенерантів тютюну звичайного в культурі ізольованих тканин. Порівняно морфологічні ознаки пагонів Nicotiana tabacum L. за використання FeEDTA, в умовах його дефіциту та за використання розчинів наноаквахелатів. Показано особливості розвитку рослин-регенерантів тютюну звичайного в умовах дефіциту заліза.

Встановлено, що за умов тривалого культивування (28 діб) за використання наноаквахелату заліза в концентрації 140 мкг/мл рослини-регенеранти не виявляли жодних ознак пригнічення життєдіяльності, хлоротичної депігментації або старіння у порівнянні з контролем.

Показано анатомічні та гістохімічні особливості рослин-регенерантів тютюну звичайного, які культивувалися на живильних середовищах з різною формою та вмістом заліза.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ БЕЗПЕКОЮ ПРОДУКЦІЇ ТА РОЗВИТКОМ БІОТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ-БІОТЕХНОЛОГІВ

2023-08-07T12:09:42+00:00

Людство з давніх давен використовує у своєму повсякденному житті біотехнології, основані на процесах бродіння. На сьогодні спектр їх надзвичайно урізноманітнився як за рахунок отримання нових, більш перспективних збудників цих процесів, так і за рахунок появи нових сучасних напрямків розвитку. Одними з найважливіших серед цих напрямків є використання біотехнологій для отримання продуктів харчування та у медичній сфері, і тут одразу постає питання про ступінь безпечності продуктів такої діяльності. У зв’язку з цим розроблена та постійно переглядається й оновлюється база нормативної документації, що регламентує діяльність підприємств у сфері досягнення безпечності продукції та послуг, наданих ними.

Із розвитком світової торгівлі спостерігається активізація діяльності державних інституцій у напрямку гармонізації наявної законодавчої бази із міжнародними вимогами, що є характерною рисою і для незалежної України. Значні зусилля в нашій державі направлені на перегляд наявних діючих стандартів, розробку і впровадження нових, а також шляхів підтвердження безпечності продукції, отриманої на базі використання сучасних біотехнологій.

У роки незалежності спочатку активно впроваджувалася норма, в основу якої були покладені вимоги щодо проведення обов’язкової та, за бажанням, добровільної сертифікації. Це призвело не тільки до досягнення відповідності новим вимогам про безпечність харчової продукції, але й до суттєвого покращення її якості. Паралельно, однак, розвивалася й інша ситуація – швидкий розвиток біотехнологій призводив до невідповідності наявної нормативної документації до вимог щодо її виробництва. Це являло собою суттєву перепону для розвитку торгівельних відносин, що особливо гостро відчувалося при виході українського виробника на міжнародний ринок, оскільки його продукція далеко не завжди була конкурентноспроможною.

Сьогодні у світі панує практика декларування виробником дотримання заявленим вимогам безпечності харчової продукції. Так, замість обов’язкової та добровільної сертифікації, на міжнародному ринку пред’являються вимоги щодо наявності на неї декларації про відповідність, яку надає сам виробник, або сертифікату відповідності, виданого органом із сертифікації після проведення перевірки фаховими аудиторами та випробувань продукції, проведеними на відповідність вимогам діючих стандартів акредитованими в НААУ випробувальними лабораторіями. Єдиною загальновизнаною міжнародними організаціями науково обґрунтованою системою управління безпечністю харчової продукції є система НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points), яка ідентифікує, оцінює і контролює визначальні для безпечності харчових продуктів небезпечні фактори. На сьогодні її впровадження є обов’язковим на всіх підприємствах харчової галузі України. Враховуючи вимоги часу і потреби суспільства, є зрозумілим, що успішність її впровадження значною мірою залежить і від якості підготовки молодих фахівців, яка забезпечується за рахунок синтезу знань, отриманих ними під час опанування теоретичних і практичних навчальних курсів